42 Замковий театр

Замковий театр звів Ян Непомук Кларі-Альдрінген за проєктом саксонського архітектора Яна Августа Ґізела. Той спроєктував театр на 285 глядачів на другому поверсі нещодавно подовженого західного крила замку. Елегантним класицистичним фасадом, одним із перших у цьому стилі в наших краях, він поєднав його безпосередньо із Замковим садом. Розписи, які колись прикрашали інтер’єр театру, поки що лишаються забіленими на стінах. А от статуї, що колись стояли обабіч вхідних сходів, не збереглися.

Театральне життя, що почалося 1789 року, було дуже жвавим. Незабаром утворилася трупа аматорів (Dilletantengesellschaft), яка діяла переважно взимку і виторг від своєї діяльності зазвичай віддавала на доброчинність. Але до Тепліце приїжджало й чимало театральних труп з інших місць.

Окрім них, тут хотів розважитися і славетний гість курорту Ґете: він не лише мав у глядацькій залі власне крісло, що замикалося, а й навіть підготував для театру 1812 року власну п’єсу «Die Wette», тобто «Парі». Він написав у ній роль для молодої імператриці Марії Людовіки і сам збирався грати поруч із нею. Але прем’єра так і не відбулася, бо Ґете в останню мить захворів, а до того ж участь імператриці категорично заборонив її чоловік.

Проте ще за двадцять один рік до того тут написав для іншої знатної жінки іншу п’єсу інший славетний гість. Джакомо Казанова провів старість у замку в недалекому Духцові й любив відвідувати теплицький замок, а надто куліси його театру. Для княгині Марії Леопольди Крістіни він написав п’єсу «Le Polémoscope ou La calomnie démasqué par la présance d´esprit» («Лорнет, що обманює, або Наклеп, викритий завдяки присутності духу»). На відміну від Ґетевого «Парі», її таки зіграли, і сталося це 1791 року.

Після відкриття Міського театру 1874 року життя в Замковому театрі завмерло. Наступні п’ятдесят років він лише час від часу служив приватною сценою. На зламі 1920-х і 1930-х років Альфонс Кларі-Альдрінген звелів частково перебудувати занедбане приміщення на квартиру, а більшу частину використав для розміщення книжкового фонду обсягом 60 тисяч томів. Книжки походили з палацу у Відні, який родина після закінчення Першої світової війни мусила продати. Сьогодні бібліотека зберігає книжкові колекції музею. Колишнє фоє театру служить обрядовою залою, де часто відбуваються весілля.