53 Доубравська гора

Доубравська гора – це фонолітовий пагорб заввишки 393 метри, що утворює північний виступ Чеського Середогір’я. Вона доповнює силует міста й пропонує один із найширших краєвидів Тепліце та околиць.

На вершині гори 1478 року Ян Ільбурк із Вржесовиць, власник теплицького маєтку, збудував замок. Його оточував мур на приблизно круглому плані, до якого зсередини прилягали житлові й господарські будівлі. У мур на невеликих відстанях вбудували циліндричні, так звані фланкувальні вежі, розташування яких можна помітити й сьогодні за рештками на краю рову. З фланкувальних веж можна було стріляти вздовж муру, тож біля його підніжжя не виникало мертвого простору, недосяжного з бійниць муру, – для цього стрільцям довелося б небезпечно висуватися. Це рішення на той час уже застаріло, бо європейські поля битв почала опановувати артилерія.

Тому Доубравка для оборони від гарматного вогню отримала друге кільце укріплень – низький, але дуже могутній мур із трикутними виступами. Таке укріплення називається бастіонним, і в досконалішому вигляді його можна побачити, наприклад, у Терезіні. Укріплення від внутрішнього замку відокремлював рів, який і сьогодні добре помітний.

Нову систему незабаром довелося випробувати. Коли на початку XVII століття Європу охопила Тридцятилітня війна, теплицьким маєтком володів Вілем Вхинський. Хоча він був протестантом, маєток у нього лишився – адже він фінансово підтримував віденського правителя і навіть належав до почту імперського генералісимуса Альбрехта з Валдштейна. Це стало для нього фатальним: разом із ним 1634 року його вбили в Хебі, а Тепліце імператор конфіскував. Як нагороду за воєнні успіхи маєток отримав генерал Ян Альдрінген, який, однак, до Тепліце так і не навідався. Але в місті завдяки новим панам і рекатолізації побільшало німецького населення, яке заміняло старожилів, загиблих від війни й епідемій. Саме в цей час Тепліце стало переважно німецьким.

Тож на Доубравці протягом Тридцятилітньої війни змінювали одне одного імперські, саксонські та шведські війська. Після гірких уроків, які показали, як важко її обороняти, 1655 року її зруйнували, щоб у майбутньому запобігти її захопленню ворогом.

Руїни замку стояли покинутими аж до XIX століття, яке принесло новий інтерес до романтики, тож місце стало улюбленою метою прогулянок гостей курорту. На вершині 1880 року завдяки підтримці Едмунда Кларі-Альдрінгена виріс туристичний ресторан, архітектура якого втілювала тогочасне уявлення про середньовічний вигляд замку. Навпроти нього в 1970-х роках Свазарм (Союз сприяння армії) збудував нову будівлю, яка служила для радіозв’язку.

Будівля ресторану сьогодні вже не служить своєму призначенню – увесь замок використовують радіоаматори. Мурами можна вільно пройтися, але інтер’єри відкривають лише у виняткових випадках.